Педагог, критик, журналіст і краєзнавець – 100 років від Дня народження Анатолія Дяченка

Народився Анатолій Дяченко 22 березня 1925 року в с. Мачухи Полтавського району Полтавської області. Учасник Другої світової війни. Закінчив П’ятигорський педагогічний інститут (1950). Працював разом з дружиною Галиною Миколаївною у школах ставропольського краю. У 1956 році повернувся з родиною до Полтави. Викладав у Полтавському педагогічному інституті (тепер ПНПУ ім. В. Г. Короленка). Анатолій Миколайович був одним із засновників Полтавської спілки літераторів (1991). Член Національної спілки журналістів України (1966) та Міжрегіональної спілки письменників України (2000). Лауреат низки літературних премій, призер багатьох творчих конкурсів та виставок, у тому числі міжнародних.

Найвагоміший здобуток ученого і літератора становлять сотні наукових розвідок, статей з літературознавства, які надруковані в «Українській літературній енциклопедії», «Енциклопедії сучасної України», у фахових періодичних виданнях. Він досліджував творчість письменників з Полтавщини: Феодосія Рогового, Анатолія Дімарова, Бориса Левіна, Василя Симоненка, Олександра Ковіньки, Леоніда Бразова, Юрія Дмитренка та інших. Брав активну участь у редагуванні та виданні книг багатьох земляків. Уклав збірку українських народних казок Полтавщини «Чому у рака вирячені очі?» (1994; 2005), антологію полтавської поезії й прози ХХ ст. «Калинове ґроно» (у 2 т., у 3 кн., 1998–2007; обидві – Полтава). Автор повістей «Лялині проліски», «Я син ворога народу» (Лубни; Полтава, 2000), збірки оповідань і повісті «За горами гори» (Полтава, 2002).

Крім літературних та наукових звершень, мав звання «Заслужений філателіст України». У 1962 році Анатолій Дяченко став членом Асоціації філателістів України і засновником її Полтавського обласного відділення.

Помер Анатолій Миколайович Дяченко 10 листопада 2008 року, на 84-му році, після тривалої хвороби. Похований у Полтаві.